Визнання певної частини (чи періодичного платежу) боргу, не є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин боргу

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22 березня 2017 року                                                                                                             м. Київ

Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:

головуючого            Гуменюка В.І.,
суддів:           Лященко Н.П.,        Охрімчук Л.І.,         Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу «Автомат-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року Житлово-будівельний кооператив «Автомат-2» (далі – ЖБК «Автомат-2») звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що він здійснює експлуатацію і ремонт будинку АДРЕСА_1 та утримує прибудинкову територію за рахунок власних коштів на засадах самоокупності.

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1.

Оскільки відповідач нерегулярно та несвоєчасно сплачував кошти за надані комунальні послуги, то за період з 1 січня 2009 року по 28 лютого 2015 року він має заборгованість у розмірі 9 тис. 395 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9 тис. 395 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 тис. 911 грн 30 коп. та 3 % річних у розмірі 1 тис. 146 грн 82 коп.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 22 квітня  2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, позов задовольнив: стягнув із ОСОБА_1  на користь ЖБК «Автомат-2» заборгованість за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 9 тис. 395 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 тис. 911 грн 30 коп. та 3 % річних у розмірі 1 тис. 146 грн 82 коп; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 9 листопада 2016 року відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 256-258, 260, 261, 264, 276 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви про перегляд судових рішень, ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, 8 червня та 7 вересня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди встановили, що ЖБК «Автомат-2» здійснює експлуатацію і ремонт будинку АДРЕСА_1 та утримує прибудинкову територію.

Відповідно до довідки від 21 квітня 2015 року, виданої ЖБК «Автомат-2», ОСОБА_1 є власником особового рахунку квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1.

Згідно з розрахунком заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 28 лютого 2015 року позивач нарахував за надання житлово-комунальних послуг 24 тис. 914 грн 31 коп., проте відповідач сплатив лише 15 тис. 519 грн  31 коп., здійснюючи часткову оплату наданих житлово-комунальних послуг.

30 червня 2012 року ОСОБА_1 направив позивачеві лист, у якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів за утримання будинку та комунальні послуги згідно з чинним законодавством.

До ухвалення судом першої інстанції рішення у справі ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки відповідач визнав свій борг за комунальні послуги, адже здійснював нерегулярні платежі протягом спірного періоду, а також у 2012 році направив позивачеві лист, в якому просив довести дійсність розмірів нарахованих та виставлених тарифів, то відсутні підстави для застосування строку позовної давності відповідно до вимог статей 257, 261 та 264 ЦК України. 

Надані заявником для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року та 7 вересня 2016 року, якими судові рішення судів попередніх інстанції скасовано, а справи передано на новий розгляд, не містять правової позиції щодо спірних правовідносин та застосування норм матеріального права, а вказують на допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та необхідність їх усунення для правильного вирішення спорів, а також нез’ясування судами належним чином фактичних обставин справи.

У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову в межах позовної давності, виходив з того, що відповідач здійснював оплату нарахованих періодичних платежів за послуги централізованого водопостачання та водовідведення за відповідні місяці, що свідчить про визнання ним лише певної частини боргу (періодичного платежу) за відповідний місяць. Тому зазначені дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності за іншими періодичними платежами, в яких позовна давність обчислюється з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Викладене свідчить, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом положень ЦК України щодо строку позовної давності, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в указаній для прикладу й наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Згідно зі статею 162 Житлового кодексу Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим позивачем розрахунком, без дослідження та перевірки наданих відповідачем квитанцій, в яких зазначено про сплату останнім саме періодичних платежів за отримані комунальні послуги.

Окрім того, у листі відповідача до позивача від 30 червня 2012 року, на які посилалися суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, ОСОБА_1 указав, що зазначена ЖБК «Автомат-2» у повідомлені сума заборгованості не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства. 

Суди, ухвалюючи судові рішення у справі на підставі розрахунку, наданого позивачем, та відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, не звернули уваги на те, що в розрахунку позивача немає призначення платежів відповідача; не дослідили наданих відповідачем квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання ним лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Без надання оцінки судом першої інстанції вказаним доказам ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 – 60, 131 – 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 – 215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 360² ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 360⁴ ЦПК України.

Керуючись статтями 355, 360³, 360⁴ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 4 жовтня 2016 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 листопада 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі за № 6-43цс17

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, встановити чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.