Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року (стягнення моральної шкоди, витрат на лікування та поховання потерпілого)

Справа № 761/35688/16-ц

Провадження № 2/761/1878/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     20 вересня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді                                Піхур О.В.,

при секретарі                                      Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», треті особи : ОСОБА_4, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1), ОСОБА_2 (далі - позивач 2), ОСОБА_3 (далі - позивач 3) звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - відповідач) треті особи : ОСОБА_4, Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20 січня 2016 року близько 16 год. 00 хв. по вул. Леніна, 26 у м. Бакалія Харківської області ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, 1957 року народження, яка отримала тілесні ушкодження у вигляді тяжкої черепно-мозкової травми, впала у кому, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла у приміщенні Балаклійської ЦРЛ. Відповідно висновку проведеної судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_5 настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми у вигляді множинних переломів кісток черепа. В результаті зіткнення та наслідків від нього, позивачам завдано матеріальну та моральну шкоду. Зазначають, що шкода відшкодовується ПАТ «Укртелеком», оскільки, водій транспортного засобу автомобіля марки «ВАЗ-21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, працював водієм ПАТ «Укртелеком» та під час ДТП керував службовим автомобілем.

Тому, позивачі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просили суд стягнути з відповідача на користь позивача 1 - 9150,31 грн. матеріальної шкоди пов'язаної із витратами на лікування покійної ОСОБА_5; 6730,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної із витратами на поховання покійної ОСОБА_5; 14600,00 грн. матеріальної шкоди пов'язаної із витратами на спорудження надгробного пам'ятника покійній ОСОБА_5; 200000,00 грн. моральної шкоди завданої смертю його матері внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; стягнути з відповідача на користь позивача 2 - 200000,00 грн. моральної шкоди завданої смертю його матері внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; стягнути з відповідача на користь позивача 3 - 200000,00 грн. моральної шкоди завданої смертю її доньки внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; стягнути з відповідача на користь позивачів пропорційно 3000,00 грн. судових витрат пов'язаних з оплатою позивачами правової допомоги.

У судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, підтримав письмові заперечення.

У судове засідання третя особа ОСОБА_4 не з'явився, про дату та час судового засідання був попереджений належним чином, звернувшись до суду із запереченнями на позов та про розгляд справи без його участі.

У судове засідання представник третьої особи Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» не з'явився, про дату та час судового засідання був попереджений належним чином, надав письмові заперечення.

Суд, заслухавши представника позивачів, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В судовому засіданні встановлено, що 20 січня 2016 року близько 16 год. 00 хв. по вул. Леніна, 26 у м. Бакалія Харківської області ОСОБА_4 керуючи автомобілем марки «ВАЗ-21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, 1957 року народження, яка отримала тілесні ушкодження у вигляді тяжкої черепно-мозкової травми, кома.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 5).

Відповідно постанови про закриття кримінального провадження від 30.03.2016 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016220000000068 від 21.01.2016 року, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 286 КК України (а.с. 6-7).

Згідно висновку судово-медичної експертизи №107-БЛт/16 від 17.03.2016 року, смерть ОСОБА_5 настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми у вигляді множинних переломів кісток черепа. Згідно висновку авто технічної експертизи №264/16 від 28.03.2016 року відповісти на питання «Чи мав водій ОСОБА_4 технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання ПДР України?» та «Чи маються в діях водія ОСОБА_4 невідповідності вимогам ПДР України, які знаходяться у причинному зв'язку з настанням даної події?» експертним шляхом не має можливості, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 30.03.2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами померлої ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 15-16).

ОСОБА_5 є донькою ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 12), відповідно свідоцтва про укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на «ОСОБА_5» (а.с. 9).

Судом встановлено, що на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, тобто 20 січня 2016 року, ОСОБА_4 працював на посаді інженера станційно-лінійної дільниці №1 в ПАТ «Укртелеком» та керував службовим автомобілем «ВАЗ-21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с. 120-124).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ВАЗ-21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована в ПАТ «Страхова Група «ТАС», що підтверджується полісом АЕ/3943137 (а.с. 62).

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).

Постанова Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" за №6 від 27.03.1992 року із змінами та доповненнями роз'яснює, що шкода заподіяна особі та майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі, особою, яка її заподіяла, за умови, що дії були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2. Правил дорожнього руху України).

Як вбачається з рішення Апеляційного суду м. Києва №753/21537/15-ц від 22.06.2016 року: «Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок».

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно ст. 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За змістом частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхніми працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В частині 1 та 3 пункту 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК).

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.

Відповідно ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Відповідно матеріалів справи позивач 1 поніс витрати на лікування померлої, поховання, що підтверджується відповідними доказами, а саме: копією медичної карти стаціонарного хворого №990, договором на виготовленя та встановленя надгробного пам'ятника, товарними чеками №21, 27, накладними №9, 49, товарним чеком №49 (а.с. 23-27, 168-215)

Як вбачається з матеріалів справи, а саме заяви представника позивачів про зменшення позовних вимог, ОСОБА_4 було надано позивачу 2 матеріальну допомогу на лікування ОСОБА_5 в розмірі 2400,00 грн. та матеріальну допомогу на поховання ОСОБА_5 в розмірі 7000,00 грн.

Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим доказам, враховуючи те, що на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди, тобто 20 січня 2016 року, ОСОБА_4 працював в ПАТ «Укртелеком», керував службовим автомобілем «ВАЗ-21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, беручи до уваги постанову про закриття кримінального провадження від 30.03.2016 року, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 - 30480,31 грн. у відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті ДТП підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Далі за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/69254548