Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року                                                                                                                                         м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 у власних інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2, а також ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», третя особа – служба у справах дітей Кам’янка-Бузької районної державної адміністрації Львівської області, про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2012 року ОСОБА_1 у власних інтересах і в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2, а також ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі – ВАТ «НАСК «Оранта») про відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ 1 сталася дорожньо-транспортна пригода – ОСОБА_4, керуючи автомобілем, скоїв наїзд на ОСОБА_5, дружину та матір позивачів, яка від травм померла.

Позивачі зазначали, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта» і страховик як страхове відшкодування виплатив ОСОБА_1 10 775 грн., з них 4 775 грн. на поховання ОСОБА_5, 6 000 грн. на спорудження надмогильного пам’ятника, проте зазначених коштів недостатньо, оскільки витрати на спорудження пам’ятника фактично становлять 22 960 грн. Крім того, на утриманні ОСОБА_5 перебували двоє синів, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю матері: малолітній ОСОБА_2 та ОСОБА_3, повнолітній студент; таке ж право має позивач ОСОБА_1, оскільки він не працює, здійснює догляд за малолітнім ОСОБА_2. 

Позивачі, уточнивши позов, просили стягнути солідарно з відповідачів  на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5, за період з 12 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року кошти в розмірі 13 083 грн. 10 коп.; на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, за період з 12 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року, – 13 083 грн. 10 коп.; на користь ОСОБА_3 – за період з 12 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року – 13 083 грн. 10 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 16 960 грн. на відшкодування витрат на спорудження надмогильного пам’ятника ОСОБА_5; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5, у зв’язку з доглядом за сином ОСОБА_2 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до досягнення останнім чотирнадцяти років, а також на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди у зв’язку із втратою годувальника стягнути 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року і до досягнення ним вісімнадцяти років, а у випадку продовження навчання до закінчення навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років; на користь ОСОБА_3 стягнути на відшкодування шкоди у зв’язку із втратою годувальника 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року і до закінчення навчання, але не більш як до досягнення двадцяти трьох років.

Рішенням Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 13 березня 2015 року позов задоволено частково.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 4 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалене нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, на утримання ОСОБА_2 13 077 грн. 85 коп. за період з 13 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), 13 077 грн. 85 коп. за період з 13 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (годувальника), 13 077 грн. 85 коп. за період з 13 жовтня 2009 року по 31 січня 2014 року. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_2 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з  1 лютого 2014 року та до досягнення ОСОБА_2 чотирнадцяти років; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до досягнення ОСОБА_2 вісімнадцяти років; з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 304 грн. 50 коп. щомісячно, починаючи з 1 лютого 2014 року та до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ним двадцяти трьох років. У решті позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 1194 ЦК України.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ 1 ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки «Тойота Каріна», в с. Колоденці Кам’янка-Бузького району Львівської області грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_5, в результаті якого ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження й померла на місці пригоди. ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_5, потерпіла була матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ 2 року народження, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ 3 року народження, який навчається у Львівському національному аграрному університеті,

Суд також встановив, що ОСОБА_4 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у ВАТ «НАСК «Оранта». За страховим випадком, який стався ІНФОРМАЦІЯ 1, страхова компанія виплатила ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 10 775 грн., із них 4 775 грн. – витрат на поховання ОСОБА_5, 6 000 грн. – на спорудження надмогильного пам’ятника; інших коштів ВАТ «НАСК «Оранта» ОСОБА_1 не виплачувало. ОСОБА_4 добровільно відшкодував позивачам моральну шкоду в розмірі 80 000 грн. та майнову шкоду в розмірі 21 000 грн.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини ОСОБА_4 загинула ОСОБА_5, яка була годувальником ОСОБА_2 та ОСОБА_3, тому є передбачені статтею 1200 ЦК України підстави для стягнення з ОСОБА_4 як особи, що завдала шкоди смертю потерпілої, коштів на відшкодування позивачам такої шкоди. Вирішуючи питання про обсяг відповідальності ОСОБА_4 за шкоду, завдану смертю потерпілого, з підстав статті 1200 ЦК України, апеляційний суд не застосував статтю 1194 ЦК України та не зробив висновків щодо наявності чи відсутності обов’язку у ВАТ «НАСК «Оранта» як страховика здійснити виплату страхового відшкодування такого виду.

У наданих для порівняння:

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що при вирішенні за статтею 1194 ЦК України питання про обсяг відповідальності за завдану шкоду тієї особи,  цивільна відповідальність якої застрахована, підлягає з’ясуванню розмір страхового відшкодування, а також причини його виплати страховиком у розмірі меншому, ніж ліміт відповідальності страховика;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що на особу, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, відповідальність за завдану потерпілому шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України може бути покладена в разі, коли розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що якщо сума завданих в результаті дорожньо-транспортної пригоди збитків не перевищує ліміту відповідальності страхової компанії за полісом і страхової суми достатньо для повного відшкодування завданої шкоди, особа, відповідальність якої застрахована, не відповідає перед потерпілим за статтею 1194 ЦК України.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 1194 ЦК України в правовідносинах, пов’язаних зі страхуванням цивільно-правової відповідальності.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання фізичній особі шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах із особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За правилами статей 1167, 1168 та 1200 ЦК України якщо деліктне зобов’язання виникло із факту смерті фізичної особи, кредиторами можуть бути чоловік (дружина), батьки (усиновлювачі), діти (усиновлені), особи, що проживали однією сім’ю з особою, яка померла. Зазначені особи як кредитори мають право вимагати від боржника відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи. Крім того, суб’єкти, визначені в пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в розмірі, обчислюваному виходячи з середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом із тим правила регулювання деліктних зобов’язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, – якщо законом передбачено такий обов’язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов’язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров’я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов’язкове страхування). До відносин, що випливають із обов’язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов’язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV  «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов’язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Як передбачено статтею 1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). 

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов’язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов’язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов’язання згідно з договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника – в договірному зобов’язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов’язання не виключають одне одного.  Деліктне зобов’язання – первісне, основне зобов’язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов’язково припиняє деліктне зобов’язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов’язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов’язаний виконати обов’язок зі здійснення страхового відшкодування. 

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов’язання не створює обов’язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов’язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов’язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, не залежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов’язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов’язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов’язку згідно зі статтею 1194 ЦК України – відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Розмір страхового відшкодування страховик узгоджує з особою, яка має право на отримання відшкодування, проте страховик самостійно приймає рішення про здійснення чи відмову в здійсненні страхового відшкодування (статті 36, 37 Закону № 1961-IV). При цьому розмір страхової виплати (страхового відшкодування) з особою, яка завдала шкоди, страховик за законом узгоджувати не зобов’язаний, хоча цей розмір безпосередньо впливає на обсяг відповідальності особи, яка завдала шкоди, за статтею 1194 ЦК України.

 Таким чином розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов’язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. 

            У справі, яка переглядається, позивачі звернулися до суду з позовом до особа, яка завдала шкоди, - ОСОБА_4, та ВАТ «НАСК «Оранта», як страховика цивільно-правової відповідальності останнього, й просили на підставі статті 1191 ЦК України стягнути з відповідачів солідарно грошові кошти на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5.

Апеляційний суд згідно зі статтею 1200 ЦК України постановив стягнути виключно з відповідача ОСОБА_4 на користь позивачів грошові кошти на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про покладення на відповідачів солідарного обов’язку з відшкодування шкоди, зазначивши про те, що ВАТ НАСК «Оранта» шкоди власними діями чи бездіяльністю в деліктному зобов’язанні позивачам не завдала, тому стаття 1191 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд виходив із тих встановлених обставин, згідно з якими ВАТ «НАСК «Оранта» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 10 775 грн., із них 4 775 грн. компенсації витрат на поховання ОСОБА_5, 6000 грн. – на спорудження надмогильного пам’ятника. Суд не розглядав і не вирішував питання про невиконання ВАТ «НАСК «Оранта» обов’язків страховика за договором у частині виплати відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5 як годувальника згідно з пунктом 27.4 статті 27 Закону № 1961-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не визначав розміру цього виду шкоди як страхового відшкодування і не перевіряв обставин його невиплати страховиком.

Разом із тим, апеляційний суд забезпечив реалізацію абсолютного права позивачів на відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_5, безпосередньо особою, яка завдала шкоди, – відповідачем ОСОБА_4, на підставах, передбачених законом (статтею 1200 ЦК України). Такі висновки суду не позбавляють ОСОБА_4 права порушувати питання про захист його майнового інтересу як страхувальника, оспорювати повноту виконання ВАТ НАСК «Оранта» своїх обов’язків страховика в частині визначення розміру страхового відшкодування за страховим випадком – дорожньо-транспортною пригодою, що сталася ІНФОРМАЦІЯ 1 року й унаслідок якої загинула ОСОБА_5.   

За таких обставин результат розгляду судом позову по суті відповідає загальним правилам вирішення вимог про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, в деліктних правовідносинах і підстав для скасування Верховним Судом України ухваленого в справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції не вбачається. 

            Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, статтями 360-4, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Правова позиція
у справі 6-2808цс15

При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.